|
Давньоруське поселення Носів на Руді згадується В Іпатіївському літописі під 1147 роком. У середині 14 століття захоплена литовськими феодалами ввійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 — в складі Польщі. На початку 17 століття належала Київському воєводі Адаму Киселю. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом П. Павлюка (1637), Я. Остряниці (1638). З 1648 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку, з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії. У 1662 і 1679 спалена татарською ордою. У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків старшини. У 18 столітті Носівкою володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко. У 17 — 18 століттях діяло 5 козацьких шкіл, богодільні (на 1859 внаслідок «воз'єднання» України з Росією залишилася тільки одна парафіяльна школа). У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін. У 1897 — 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі. З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, маслоробний, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, 6 загальноосвітніх, музичних шкіл, гімназія, 4 лікарняні заклади. |
10 січня 2010
|
| Закрити |
